Впровадження ринку уловлювання вуглецю в Україні: поточний стан та потенціал реалізації

Паризька угода визначила глобальну рамку для скорочення викидів парникових газів (ПГ), а її Стаття 6 ¹ стала одним із ключових інструментів міжнародної співпраці у цій сфері. Вона дозволяє країнам і бізнесу використовувати вуглецеві одиниці — підтверджені результати скорочення або вилучення викидів — за умови дотримання правил прозорості, обліку та недопущення подвійного заліку.

Для України ця тема перейшла з площини дискусій у практичну площину після ухвалення Постанови Кабінету Міністрів України №766 ². Цим було започатковано експериментальний механізм, який має протестувати, як в Україні можуть працювати процедури авторизації кліматичних проєктів, випуску вуглецевих одиниць, їх обліку та потенційної міжнародної передачі.

Для українського бізнесу це означає появу нового регуляторного контуру навколо проєктів зі скорочення або вилучення викидів парникових газів. Компанії, що вже сьогодні оцінюють потенціал таких проєктів, можуть отримати перевагу в підготовці до майбутніх ринкових механізмів, підвищенні інвестиційної привабливості та підтримці впровадження інноваційних низьковуглецевих рішень. У перспективі такі проєкти можуть створювати додаткову економічну цінність через потенційну монетизацію кліматичних результатів та водночас сприяти реалізації стратегій декарбонізації.

Вуглецеві ринки виконують роль фінансового механізму, що спрямовує кошти у проєкти зі скорочення або вилучення викидів ПГ. Їхня роль особливо важлива для секторів, де повна декарбонізація наразі є технологічно складною, капіталомісткою або потребує тривалого перехідного періоду.

Водночас використання вуглецевих одиниць не повинно замінювати реальні заходи зі скорочення власних викидів. Для бізнесу це принципове питання: якщо одиниці використовуються як альтернатива трансформації операційної моделі, зростають ризики звинувачень у грінвошингу, втрати довіри інвесторів і репутаційного тиску. Значущість цього питання додатково посилюється розвитком регулювання ЄС у сфері екологічних заяв та боротьби з грінвошингом, а також поступовою інтеграцією України до європейського економічного простору.

Попри зростаюче значення, сучасні вуглецеві ринки зіткнулися з деякими системними викликами що обмежують їхню ефективність: фрагментація стандартів, різна якість вуглецевих одиниць, недостатнья прозорість даних і високий ризик подвійного обліку результатів скорочення викидів.

Найбільш чутливим питанням для інвесторів і покупців є якість одиниць. Вуглецева одиниця має підтверджувати реальний, додатковий, вимірюваний і перевірений кліматичний результат. Якщо ці умови не виконані, така одиниця може не мати достатньої екологічної цілісності й створювати ризики для компанії, яка її використовує.

Саме тому міжнародні правила Статті 6, розвиток реєстрів, незалежна валідація та верифікація є критичними для довіри до ринку. Без цих елементів вуглецеві ринки не можуть виконувати свою головну функцію — залучати фінансування до якісних кліматичних проєктів ³.

Стаття 6 створює правову рамку для міжнародної передачі результатів скорочення або вилучення викидів. Її логіка полягає у тому, що кліматичний результат може бути використаний іншою стороною лише за умови прозорого обліку, авторизації та внесення відповідного коригування, яке виключає подвійний залік.

Ключові елементи механізму

Стаття 6 Паризької угоди визначає три формати співпраці: двосторонні або багатосторонні угоди за Статтею 6.2 ⁴, централізований механізм за Статтею 6.4 ⁵ та немаркетингові форми співпраці за Статтею 6.8 ⁶. Їх спільна мета — забезпечити прозорий, зіставний і надійний обіг результатів кліматичних дій між юрисдикціями.

Європейський Союз формує регуляторну основу для сертифікованого вилучення вуглецю через Carbon Removals and Carbon Farming Certification Framework (CRCF). Рамка встановлює вимоги до кількісного визначення кліматичного результату, додатковості, довгостроковості зберігання, сталості, незалежної перевірки та обліку одиниць ⁷.

Швейцарія демонструє інший вимір — практичне використання механізмів Статті 6.2 через двосторонні кліматичні угоди. Такі угоди дозволяють реалізовувати кліматичні проєкти в країнах-партнерах і передавати міжнародно передані результати пом’якшення (ITMO) за умови моніторингу, перевірки та погодження результатів ⁸.

Таким чином, ЄС показує напрям регуляторної стандартизації, а Швейцарія — приклад практичної міжнародної передачі кліматичних результатів. Для України обидва приклади є корисними: перший — для побудови якісної інфраструктури, другий — для розуміння потенційної логіки майбутніх двосторонніх підходів.

Постанова №766 ⁹ не запускає повноцінний внутрішній вуглецевий ринок. Її практичне значення полягає у створенні дворічного експериментального механізму, який дозволяє протестувати повний регуляторний цикл: від визначення прийнятної кліматичної діяльності до випуску одиниць, їх обліку та потенційної передачі.

Механізм має пілотний характер, але його логіка є достатньо формалізованою. Він передбачає участь державних органів, незалежних валідаторів і верифікаторів, а також використання Національного вуглецевого реєстру як інфраструктурної основи для обліку кліматичних результатів.

Базова логіка: механізм працює через «спільні підходи»

Ключова особливість української моделі полягає в тому, що проєкти можуть реалізовуватися лише в межах авторизованих спільних підходів. Саме вони визначають допустимі сектори, правила розрахунку скорочень або вилучень, вимоги до використання одиниць і можливість їх міжнародної передачі. 

На які проєкти розповсюджується механізм

Пріоритетними є проєкти в енергетиці, промисловості, сільському господарстві, секторі поводження з відходами та лісовому господарстві. Водночас практична прийнятність конкретного проєкту залежить не лише від сектору, а й від умов відповідного спільного підходу та здатності підтвердити кліматичний результат.

Як формуються одиниці скорочення викидів

Після початку реалізації проєкту власник здійснює моніторинг результатів. Дані проходять незалежну верифікацію, після чого Національний центр обліку викидів оцінює можливість випуску одиниць. Остаточне рішення щодо випуску та авторизації приймає Міністерство економіки, а одиниці відображаються у Національному вуглецевому реєстрі.

У спрощеному вигляді логіка процесу виглядає так: моніторинг → верифікація → оцінка можливості випуску → державне рішення → реєстрація одиниць.

Роль держави та незалежної перевірки 

Українська модель поєднує державний контроль і незалежну технічну перевірку. Валідатори та верифікатори підтверджують якість проєктів і результатів, Національний центр обліку викидів виконує функцію додаткового контролю, а Мінекономіки ухвалює ключові рішення щодо авторизації, випуску та передачі одиниць.

Кількісні обмеження механізму

Для зниження ризиків для національних кліматичних зобов’язань експериментальний механізм передбачає обмеження масштабу випуску та передачі одиниць. Це дозволяє протестувати нову модель у контрольованому форматі та сформувати практику її застосування без надмірного впливу на виконання кліматичних цілей України.

Передача одиниць і міжнародний вимір 

Механізм передбачає можливість міжнародної передачі одиниць після їх випуску та авторизації. Така передача має здійснюватися через Національний вуглецевий реєстр або міжнародні реєстри відповідних механізмів. Ключовою умовою є відповідне коригування, яке гарантує, що один і той самий результат не буде одночасно зарахований Україні та іншій стороні.

Інфраструктура: Національний вуглецевий реєстр

Національний вуглецевий реєстр має стати основною інфраструктурою для обліку кліматичних проєктів, присвоєння унікальних ідентифікаторів одиницям, фіксації операцій та взаємодії з іншими реєстрами. До повноцінного запуску система може виконувати функції електронної бази даних, але її значення полягає у створенні основи для прозорого ринку.

Загальні обсяги обігу ринку сертифікованого вилучення CO₂ у світі

Глобальний ринок сертифікованого вилучення CO₂ швидко зростає, але залишається на ранній стадії масштабування. За даними одного з джерел, станом на початок липня 2026 р. було продано або законтрактовано понад 49,28 млн т CO₂ вилучень на суму близько 12,4 млрд дол. США. Водночас фактично поставлено близько 1,50 млн т CO₂, тобто лише незначну частину від законтрактованого обсягу ¹⁰.

Рисунок 1. Порівняння обсягів проданих та фактично поставлених одиниць вилучення CO₂, млн тонн СО2 екв. 

Цей розрив між попитом і фактичною поставкою є важливим сигналом для бізнесу. Він показує, що ринок уже формує очікування щодо майбутнього масштабування технологій вилучення, однак практична реалізація проєктів, інфраструктура та верифікація результатів залишаються ключовими обмеженнями. Водночас у перспективі цей розрив може збільшуватися: за результатами аналізу компаній першої хвилі CSRD-звітності близько 65% компаній уже розкривають наявність планів кліматичного переходу ¹¹, а дедалі більше компаній інтегрують цілі зі скорочення викидів та досягнення вуглецевої нейтральності у свої бізнес-стратегії. Це потенційно сприятиме подальшому зростанню попиту на сертифіковані результати вилучення CO₂ та відповідні вуглецеві одиниці.

За підсумками ринку 2024 р. найбільший обсяг контрактів був пов’язаний із біоенергетикою з уловлюванням і зберіганням CO₂ (BECCS), тоді як за фактичною поставкою більш помітну роль відігравав біочар ¹². Це відображає різницю між технологіями, що мають високий потенціал масштабування, та технологіями, які вже здатні забезпечувати поставку сертифікованих одиниць.

Вартість одиниць вилучення суттєво відрізняється залежно від технології. Відносно нижча вартість біочару пояснюється простішими технологічними вимогами та нижчими операційними витратами, тоді як пряме уловлювання CO₂ з повітря потребує складнішої інфраструктури та значного енергоспоживання ¹³.

Оскільки регуляторна рамка CRCF ще перебуває на етапі практичного наповнення, поточний стан європейського ринку доцільно оцінювати також через добровільні стандарти та реєстри. Одним із таких прикладів є Puro.earth — стандарт і реєстр, що видає сертифікати вилучення CO₂. Його сертифікати становлять 74% ринку фактично поставлених одиниць вилучення CO₂ ¹⁴.

За даними джерела, у 2024 р. було видано близько 406 тис. сертифікатів вилучення CO₂, що втричі більше, ніж у попередньому році ¹⁵. Також, станом на травень 2026 р., загальний індекс вартості сертифікатів вилучення CO₂ становив 140,19 євро/т CO₂, а індекс для біочару — 130,28 євро/т CO₂ ¹⁶.

Індекси Puro.earth та Nasdaq можуть використовуватися як один із європейських орієнтирів для оцінки вартості сертифікованих одиниць, хоча вони не відображають усього глобального ринку.

Для українського бізнесу Постанова №766 важлива не лише як регуляторний документ, а як сигнал про формування інфраструктури майбутнього ринку. Найбільш релевантними напрямами можуть бути проєкти зі скорочення або вилучення CO₂ у сферах біочару, управління біомасою, вуглецевого землеробства, органічних відходів, енергетичної ефективності та промислового уловлювання CO₂.

Практична підготовка до участі у таких механізмах має починатися з ідентифікації потенційних проєктів, оцінки базового сценарію, розрахунку кліматичного ефекту, аналізу економічної доцільності та готовності до моніторингу, звітності й верифікації. Саме ці елементи визначатимуть, чи зможе проєкт у майбутньому сформувати якісні й прийнятні для ринку одиниці.

У ширшому контексті такі проєкти можуть стати частиною стратегії декарбонізації, інвестиційного плану та ESG-системи компанії. Для бізнесу, який почне підготовку раніше, це створює можливість краще позиціонувати себе перед інвесторами, партнерами та майбутніми покупцями кліматичних результатів.

PwC може підтримати компанії на всіх етапах підготовки до участі у майбутніх механізмах вуглецевого ринку: від ідентифікації потенційних проєктів до розробки методологічного підходу, оцінки економіки, підготовки системи МЗВ та інтеграції таких ініціатив у кліматичну стратегію й ESG-управління.